Закарпаття – край термалів! - Аккорд-тур Львів

The true stories behind Jess Wandering's most popular Instagram posts. Because a photograph is not always what it appears to be!

Гoри, мaбyть, нiкoгo нe зaлишaють бaйдyжими. Вiд пoбaчeнoї крaси зaлишaються лишe пoзитивнi eмoцiї. І хoчa iнкoли вaжкo вдaється видeртися нa вeршинy, aлe вжe

Серед планів одноденних поїздок в мене знову було Закарпаття. Логістика складена так, щоб за невеликий час побувати у трьох місцях (в одному з них ніколи не був). Ненавиджу їздити в неділю громадським транспортом в інші області, але цього разу прогноз обіцяв сонце саме в неділю і я йому повірив… В неділю зранку кількість людей на головному залізничному двірці Львова показує, що не всі сприймають вихідний день «щоб виспатися») Взяв квиток на мукачівську до Сваляви, хоча буду виходити на наступній зупинці. До речі, мій новий канал на YouTube ! Через майже три години сидіння в електричці вийшов на станції з промовистою назвою «Карпати» 01. Перейшов трасу Київ-Чоп, обернувся 02. Я тут був досить давно, тому спочатку здивувався наявністю чоловіка в спецформі, який зупиняв і пропускав туристів на територію парку з траси. Але що тут дивного, на туристах в Карпатах заробляють всі і всюди… 03. Піднімаюся вгору центральною забрукованою дорогою, а потім з неї повертаю праворуч і по схилу піднімаюся до колишнього палацу (розташування на карті) 04. Яким я його раніше бачив, таким він і залишився… 05. Тут ви обовязково будете дивитися догори 06. 07. Як для кого, але для мене цей палац направду фотогенічний – з якої сторони не дивишся, хочеться його фотографувати… 08. Вікна… 09. Цей силует просто супер… 10. Францію нагадує чи що? 11. Вид з відстані… 12. Палац потрібно роздивлятися уважно і детально 13. Уявіть, як сприймається палац коли надворі сонячно! 14. Тут все гармонійно поєднується одне з одним… 15. 16. А для любителів фотографувати перспективи тут просто рай…) 17. 18. 19. 20. 21. Ще деталі на стінах колишнього палацу… 22. 23. Навколо палацу парк, в якому стоять ось такі речі… 24. 25. 26. Ростуть кущі і дерева хтозна звідки… 27. Видно, що біля палацу зелень доглянута 28. Також в парку збереглася стара дерев’яна будівля 29. Вище від палацу є озерце, в яке згори тече вода 30. Місця для відпочинку біля озера… 31. Відзеркалення дерев на тихій поверхні води… Повний фен-шуй) 32. Можна дивитися на озеро навіть під час дощу… 33. Поблизу озера є будки торговців всілякими сувенірами (після того як на Шипоті купив собі перший магніт, цього разу вирішив знову придбати виконаний в цьому ж стилі, ціна 20 грн. (на Шипоті такий же магніт був 15 грн.) 33а. Ще далі побачите між деревами просторий вольєр для косуль… 34. Годують, є безпека, але …нема волі. Не вийшло їх приманити до огорожі, тому довелося дивитися здалеку… 35. Хоч не було сонця і навколо нема стільки зеленого як навесні, все одно це місце я б назвав універсальним – тут і подивитися є на що і відпочиваєш одночасно. 36. Якщо буде мало вражень, звідси без проблем доїхати громадським транспортом до Мукачево… Практична інформація (станом на 28 лютого 2016 року): Пасажирські потяги з Києва (№ 081 і № 099) і Одеси (№ 108), а також потяги Львів-Мукачево і Львів-Ужгород роблять зупинки на станції «Карпати» (зворотньо так само). Вартість квитка, наприклад, на потяг Львів-Мукачево зі Львова до ст. Карпати у вагон третього класу орієнтовно 28 грн. (час в дорозі 3 год. 47 хв.). Приємної і вдалої поїздки! Сподобався пост? То поділіться ним в соцмережах (кнопки під постом)! Гігантський інтернет-архів "ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ" ХУДОЖНІ РОБОТИ НА ПАМ'ЯТНИКАХ

Заметка на тему "5 стран, где можно отдохнуть при ограниченном бюджете". Подробнее на сайте. Дневник Путешественника.

Із запізненням більш ніж у три роки публікую нарис про подорож нашого велоклубу історичними місцями: "Слідами Розумовських". З запізненням тому, що писати нариси я почав лише рік тому, а велоподорожей на той час вже назбиралось багато. Тому я час від часу переміщаюся думками в минуле і відтворюю в пам'яті колишні спогади. Одноденний маршрут "Слідами Розумовських" завдовжки близько 100 кілометрів було пройдено 10 серпня 2014 року. У ході подорожі ми відвідали села, де народилися мати та батько Олексія та Кирила Розумовських - Наталія та Григорій Розуми. Але про все по порядку. Рано-вранці виїхали з Носівки у бік села Іржавець. Стояла спекотна безвітряна погода. Дорога якою їхали не бачила ремонту вже років 15-20, а може й більше, і, схоже, ніхто не збирається вкладати в це гроші і в найближчому майбутньому. Цілу годину добиралися до Іржавця, тільки в центрі села дорога покращала, але лише для того, щоб знову погіршитися на виїзді. Єдине, що відремонтували останнім часом у селі – церква. Далі нас зустрів приємною прохолодою ліс. Невдоволення від розбитої дороги компенсувалося свіжим повітрям літнього соснового лісу. Минувши поле з соняшниками, в'їхали до села Адамівка – першої мети нашої подорожі. У цьому селі десь у 90 роках 17 століття у родині реєстрового козака Дем'яна Демешка народилася донька Наталія... У найближчому майбутньому – Наталія Дем'янівна Розумовська – мати графа Олексія Розумовського та останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Так, її діти були щасливчиками з самого дитинства. Як, свого часу, говорила камер-дама при дворі Єлизавети Петрівни Наталія Розумовська: "Сини мої народилися щасливими: коли Альоша ходив із селянськими дітлахами по горіхи та гриби, він їх завжди набирав удвічі більше, ніж товариші, а воли, за якими ходив Кирюша, ніколи не хворіли і не втікали з двору". Коли Наталії виповнилося шістнадцять, вона вийшла заміж у сусідній хутір Лемеші, за містового козака Київського полку Григорія Яковича Лемеша на прізвисько Розум. У сучасній Адамівці, чомусь немає жодного нагадування про Наталю Дем'янівну. Звичайне "неперспективне" село. Наступна наша зупинка була у селі Ведмедівка. Тут розташована дерев'яна Успенська церква. Побудована вона у 1812 році. Від інших культових споруд Чернігівської області її відрізняють нетипові для нашої місцевості куполи. І хоч цей маловідомий дерев'яний храм не внесений до реєстру пам'яток архітектури України, ніщо не заважає йому бути однією з найкрасивіших самобутніх культових споруд Чернігівщини. Далі наш шлях простягся у напрямку села Будище Козелецького району, тут знаходиться побудована наприкінці 19 століття церква Різдва Богородиці, точніше її руїни. Хоча при певному вкладенні грошей і праці храм ще можна врятувати. Неподалік церкви знаходиться пам'ятний знак, встановлений на шляху перепоховання Т.Г. Шевченка. Проїхавши через два непримітні в історичному плані населені пункти (хоча з природою їм пощастило: між ними знаходиться величезне водоймище, судячи з табличок зариблене, на якому навіть обладнане місце для купання), Патюти та Гладке, дісталися села Лемеші. До того самого, куди вийшла заміж за козака Григорія Лемеша (Розума) Наталія Демешко, і де народилися майбутній фельдмаршал і фаворит імператриці Олексій Розумовський (19 березня 1709 року) та його брат, останній гетьман Лівобережної України, президент академії наук (18 березня 1728). Тут розташована одна з найкращих архітектурних пам'яток культових споруд тетракохового типу - Трьохсвятська церква. Будівництво храму було розпочато у 1755 році на замовлення Олексія Розумовського над могилою Григорія Розумовського (помер приблизно у 1730 році), у 1760 році церкву освятили. Авторство проекту храму точно не встановлено, більшість джерел називає автором видатного українського архітектора, майстра бароко Івана Григоровича-Барського (Григоровичем-Барським було зведено подібну церкву - Миколая Набережного у Києві, і багато дослідників вважають її зразком для Лемешівського храму), інші кажуть, що автор шедевра Андрій Квасов чи Семен Карін. Церква була названа в ім'я трьох святителів – Григорія Богослова (покровителя Григорія Розума), Василя Великого та Іоана Златоуста. Хоча деякі деталі храму (в основному фасадів) свідчать про поступове наближення до класичних форм, що відбувалися в Україні у другій половині XVIII століття, загалом, культова споруда створена у стилі бароко. Стіни храму зроблені з цегли. У плані церква є тетраконхом, який увінчаний куполом на напівциркульному барабані. Головна тема фасадів – конха зі спокійним ритмом пілястр тосканського ордера. У 1760 році було встановлено чотириярусний іконостас у стилі рококо, ікони були виконані художником А. Воскобойніковим (зруйнований за радянських часів). Незабаром храм центричної споруди, зазнав змін (на мій погляд, на гірше), у 1865 році за проектом архітектора А. Куцевича замість західної конхи був прибудований притвор із дзвіницею. Оскільки Олексій Розумовський дуже рідко бував на Україні, за будівництвом стежила його мати, Наталія Дем'янівна. У 1913-1914 роках на запрошення Каміля Розумовського та замовлення Російського археологічного товариства над реставрацією іконостасу та інтер'єру працювали видатні українські художники: Михайло Бойчук, його дружина Софія Налепінська-Бойчук та Тимофій Бойчук. Реставрація не була закінчена через початок Першої світової війни (всі їх робота була знищена за радянських часів). У 1974-1984 роках інтер'єр храму був відновлений (таким він і дійшов до наших днів). Цікаво, що в ті часи церква була задіяна під склад мінеральних добрив, а реставрувати її почали лише тому, що вона стояла неподалік траси Е95, якою 1980-го мали нести Олімпійський вогонь. Також ми відвідали будівлю земського училища, що знаходиться неподалік Трьохсвятительської церкви. Його збудували у 1909-1910 роках на місці будинку Григорія та Наталії Розумовських, будинку, де народився останній український гетьман Кирило Розумовський. Кошти на будівництво школи виділив граф Каміл Розумовський - один із нащадків роду, який жив на той час в Австро-Угорщині (1908 року Каміл Розумовський зі своїм сином на власному авто приїхали на Україну, вони відвідали Козелець, Лемеші, Батурин, Чернігів та Глухів). З головою занурившись у огляд пам'яток та розмови з місцевими жителями не помітили, як сонце почало наближатися до горизонту. Точніше його вже не було видно, а на заході збиралися хмари, готові пролитися сильною зливою. І хоча для повного розкриття теми подорожі залишилося відвідати Козелець з його прекрасним собором Різдва Богородиці та садибою "Покорщина", все ж вирішили, що це буде окрема розповідь та відповідно окрема велопоїздка. Втікаючи від перших гуркотів грому, вже знайомою дорогою ми поспішили додому. Дощ, до речі, нас таки наздогнав, ледве встигли сховатись на автобусній зупинці між селами Держанівка та Адамівка. Згодом невеликий дощ пройшов на під'їзді до села Іржавець. Додому повернулися з чудовим настроєм, коли вечірній сутінок почав огортати землю... Маршрут подорожі. Іржавець. Церква, ведуться реставраційні работи. Ліс біля Іржавця. Лесова дорога від Іржавца до Адамівки. Адамівка. Поле з соняшниками. Адамівка. Школа. Адамівка. Пам'ятник загиблим на війні односельчанам. На шляху від Адамівки до Ведмедівки. Ведмедівка. Успенська церква. Ведмедівка. Успенська церква. Нетипові для цих країв форми купола. На шляху в Будище. Будище. Руїни церкви Різдва Богородиці. Будище. Руїни церкви Різдва Богородиці. Будище. Пам'ятный знак на шляху перезахоронения Т. Г. Шевченка. Будище. Пам'ятный знак на шляху перезахоронения Т. Г. Шевченка. Між Будищем та Патютами. Село Патюти. Село Гладке. Озеро біля села Гладке. Озеро біля села Гладке. Озеро біля села Гладке. Знайомство з місцевими жителями :) Місцева фотомодель :) Лемеші. Трьохсвятська церква. Лемеші. Трьохсвятська церква. Лемеші. Трьохсвятська церква. Лемеші. Пам'ятник жертвам голодомору. Лемеші. Пам'ятник на території Трьохсвятської церкви. Лемеші. Земське училище. Лемеші. Земське училище. Лемеші. Сільський пейзаж. Лемеші. Траса Е95.

🌍Reine, Norway - 📸 Joonas Linkola